Світова скорбота за Єлизаветою II: чому ми оплакуємо незнайомців

Звістка про смерть королеви Єлизавети II сколихнула ледь не увесь світ. Люди, переважна більшість яких не знала її особисто, оплакували її на публічних заходах та в соціальних мережах.

Чому смерть незнайомої нам людини викликає стільки емоцій, пояснює у своїй статті австралійська викладачка Університету Нової Англії, соціальний працівник з психічного здоров'я Сара Вейленд. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготовлений Новини.LIVE.

Чому ми оплакуємо людей, яких не знаємо

Смерть королеви Єлизавети II спричинила публічні прояви скорботи по всьому світу — від масових зібрань біля Букінгемського палацу в Лондоні та співчуття світових лідерів до окремих людей, які розмірковують у соціальних мережах про те, що вона для них значила. Звісно, переважна більшість людей, які оплакують чи віддають шану померлій королеві, ніколи з нею не зустрічались.

Тож чи відрізняється це виявлення скорботи щодо когось, кого ми не знаємо, від оплакування того, з ким ми були близькі? Є деякі подібності та певні різкі відмінності. Також виникає суперечка щодо того, як пам'ятають королеву, що потенційно може ускладнити процес скорботи.

Чим ці скорботи подібні?

Скорбота за кимось — це про відображення цієї людини на нашому життєвому шляху і зв’язок з нею, якого більше не існує.

Незважаючи на те, що королева, можливо, не була членом нашої найближчої родини, багато хто з нас "виросли" з нею. Протягом свого 70-річного правління вона була частиною нашого життя — частиною життя наших дідусів і бабусь, життя наших батьків, а тепер і нашого. Подумайте про це як про зв’язки між поколіннями. Ми всі разом і крізь покоління відчуваємо, ніби ми її "знаємо".

Глобально, ми також готувалися до її втрати. Її похилий вік, проблеми зі здоров’ям і плани на те, що станеться після її смерті, масово висвітлювались у ЗМІ.

Отже, ця "близькість" означає, що тип горя, який ми зараз спостерігаємо, може бути дуже схожим на втрату когось, кого ми мали у своєму власному житті.

Чим ці скорботи відрізняються

Але скорбота за публічною особою, як-от королева, може бути зовсім іншою. Нам не вистачає тісного зв’язку з цією людиною. Більшість людей не мають особистих історій чи спільного досвіду з нею сам на сам. У нас немає тих переплетених спогадів, над якими можна було б поміркувати.

Оскільки ця особа недоступна, важко створити образ того, ким ця людина насправді була і що для нас означає. На відміну від того, як ми згадуємо про особисті стосунки з коханою людиною, після смерті публічної особи ми покладаємось на досвід суспільства щодо типу колективного горя, який визначає, як ми ділимось своїм горем в інтернеті.

Різні реакції на смерть

Оскільки більшість із нас не знали королеву особисто, наше сприйняття її — її рис, її особистості — не ґрунтується на фактах. Наприклад, те, як людина пам’ятає королеву, може залежати від її віку, політичних поглядів і того, наскільки на її життя вплинув колоніалізм.

Тож у соціальних мережах розгортається боротьба щодо того, якою її запам’ятають — у Сполученому Королівстві, у країнах Співдружності та в усьому світі. Ця сварка також може ускладнити горе, коли люди по-різному реагують на її смерть.

Це порушує питання: чи дозволено нам сумувати, хто може висловити своє горе і навіть чи доречно це взагалі. Нам потрібно створити простір для всіх цих різних реакцій на її втрату.

Яку роль відіграє медіа

ЗМІ відіграють важливу роль у тому, як ми когось оплакуємо. Оновлення в режимі реального часу та постійне висвітлення, яке ми бачили навколо смерті королеви, означає, що ми готувалися до новини про її смерть. Потім новина з’явилась.

Але це сидіння в першому ряду перед подіями, що розгортаються, і виявлення суспільного горя, яке настало далі, може стати для когось тригером. Для людей, які втратили близьку людину — нещодавно чи навіть багато років тому — це постійне висвітлення в ЗМІ може викликати спогади про те, що сталося, коли помер член їхньої сім’ї чи друг. Обмеження, пов’язані з COVID-19, могли позбавити їх шансу допомогти в кінці життя або особисто відвідати похорон.

Таким чином, цей 24-годинний цикл новин і кожне оновлення про хворобу королеви, а тепер і про смерть, можуть змусити нас знову пережити власний життєвий досвід втрати. Нам потрібно бути обережними з такими різними реакціями.

Сара Вейленд, соціальний працівник з психічного здоров'я, викладачка Університету Нової Англії, Австралія.